Наш полк

Книр Микола Іванович (14.09.1924 - 08.09.1975)

12 травня 2015 15:51
Книр Микола Іванович (14.09.1924 - 08.09.1975)

Мій батько, Книр Микола Іванович, зустрів війну, будучи курсантом Київської військово-морської спецшколи (батько мріяв стати капітаном далекого плавання), де він щойно закінчив 8 клас.

На момент приходу німців тато, якому на той час було лише 16 років, разом з батьками та молодшими братом Олександром і сестрою Катериною мешкали в Києві на території авіамістечка (Повітофлотський проспект), тоді як троє його старших братів (Іван, Василь, Петро) вже воювали у Червоній армії.

Німці переселили батькову сім'ю до будинку № 25 по вул. Урицького, а батька змусили працювати на себе.

Проте вже в 1942 році батько, втікши від німців, пристав до партизанів в Житомирській області. У партизанах батько пробув до 1944 року (зокрема, за знайденим мною документом, у партизанському загоні імені Котовського він перебував з 02.11.1943 по 10.05.1944 на посаді командира відділення), після чого продовжив воювати вже у Червоній армії (служив по 1947 рік).

З батькових розповідей мені відомо, що він був розвідником (нагороджений знаком "Отличный разведчик"), і завдання, які ставилися перед ним та його товаришами-розвідниками, полягали у тому, щоб, як це тоді називали, "взяти язика". Вони не ходили в атаку, не брали висотки, натомість щоночі виходили, ризикуючи життям, на бойові завдання до ворожих порядків, щоб полонити когось з ворогів.

Як засвідчує запис у посвідченні про нагородження батька орденом Слави (батько нагороджений ще кількома медалями), він, на тоді вже молодший сержант, "за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронтах борьбы с немецкими захватчиками" награжден приказом по частям 391 стрелковой Режицкой дивизии №017/Н от 13.04.1945".

У статті, вирізку якої я зберігаю, у військовій газеті того часу під промовистим заголовком "Ошеломили врага" за підписом П.Прохорова йдеться про подвиг батька, який разом з бойовими товаришами, виконав чергове завдання командування.

Усі п'ятеро братів-фронтовиків (батько та четверо його братів) повернулися додому живими. Проте рани, хвороби зробили свою чорну справу.  Мій тато помер у п'ятдесят років, не доживши до того часу, коли фронтовиків хоч якось почали вшановувати.

Проект розпочато телеканалом "Інтер" у березні 2014 року. Партнери проекту: