ГЕНІЙ ВІЙНИ

1 грудня 2018 12:19
ГЕНІЙ ВІЙНИ

1 грудня 1896 року народився Георгій Костянтинович Жуков, радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу, один з головних полководців Великої Вітчизняної війни і творців Перемоги, чотири рази удостоєний звання Героя Радянського Союзу, кавалер двох орденів «Перемога».

Майбутній Маршал народився в калузькому селі. Виїхавши до Москви, працював у майстерні свого дядька. 1915 року пішов служити до армії, потрапив рядовим в кавалерію, дослужився до звання унтер-офіцера. Воював хоробро, був нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Влітку 1916 р. отримав важке поранення: був серйозно пошкоджений слух.

Восени 1918 р. вступив до лав Червоної Армії, в Громадянську війну командував взводом, ескадроном. 1925 року закінчив Курси удосконалення командного складу кавалерії, в 1930 р. - Курси вищого начскладу. З літа 1938 року - заступник командувача військами Білоруського військового округу.

Влітку 1940 р. Жуков був призначений командувачем Київським особливим військовим округом - найпотужнішим у Червоній Армії. У січні 1941 Жуков стає начальником Генштабу і одночасно заступником наркома оборони.

У роки війни він став другою людиною в радянській військовій ієрархії. Був незмінним членом Ставки ВГК, а з серпня 1942 року - єдиним заступником Верховного Головнокомандувача і 1-м заступником наркома оборони. Неодноразово виїжджав у війська як представник Ставки, командував різними фронтами, причому нерідко - в критичній ситуації, стояв біля витоків багатьох найбільших стратегічних операцій.

Відразу після нападу Німеччини Жуков був відправлений на Південно-Західний фронт, де йому вдалося організувати потужний контрудар по наступаючих танковим колонам вермахту. У серпні 1941 р. через наполегливі вимоги Жукова відвести війська від Києва він був знятий з поста начальника Генштабу, очоливши Резервний фронт.

З цього моменту Жуков знову опиняється у своїй стихії - в ролі командувача і координатора дій великих військових угруповань безпосередньо в районах бойових дій. Найважливішими етапами полководницької біографії Жукова стали Єльня під Смоленськом, оборона Ленінграда і Москви, контрнаступ під Москвою, Сталінградська і Курська битви, битва за Дніпро, Корсунь-Шевченківська, Білоруська, Вісло-Одерська і Берлінська операції.

Під Єльнею в серпні 1941 р. він провів першу успішну наступальну операцію Червоної Армії проти вермахту, в ході якої народилася радянська гвардія. В Ленінград Жуков прибув у вересні 1941 р. в критичній обстановці, зміг стабілізувати фронт і не допустити захоплення блокованого міста. Жуков був відкликаний в жовтні в Москву, коли виникла пряма загроза місту. У кризовій ситуації очолив Західний фронт, який вніс вирішальний внесок у оборону Москви. З ініціативи Жукова був розроблений план контрнаступу під Москвою.

У період Сталінградської битви Жуков і А.М. Василевський запропонували відмовитися від невеликих малоефективних контрударів, але розробити оригінальну наступальну операцію по оточенню і розгрому всього Сталінградського угруповання противника. Цей задум був блискуче реалізований. Настільки ж новаторським став план Жукова і Василевського здійснити влітку 1943 р. на Курській дузі спочатку оборонну операцію, яка дозволила знекровити противника, а потім перейти в потужний контрнаступ.

Для почерку Жукова характерними були величезна воля і мужність, твердість і наполегливість у відстоюванні власних рішень і доведенні їх до безпосередніх виконавців. У стосунках з підлеглими він далеко не завжди виявляв стриманість, міг бути грубим і жорстким, але полководець завжди і перш за все керувався інтересами справи. Як правило, в його операціях було менше безповоротних втрат, ніж у інших полководців.

Були у Жукова і невдачі. Незавершеною залишилася Ржевсько-В’яземська операція (січень-квітень 1942 р.), не вдалося деблокувати оточену 33-у армію Західного фронту. Невдалими виявилися дві повітряно-десантні операції, проведені в смузі Західного фронту в 1942 р. і 1-го Українського фронту в 1943 р. Великих втрат зазнали війська Західного і Калінінського фронтів в листопаді-грудні 1942 року в операції «Марс» - невдалій спробі оточення 9-ї німецької армії на Ржевському виступі. Були у Жукова й інші невдачі і помилки, але не вони, а саме перемоги, їхній масштаб і значення визначили місце і славу полководця в історії Великої Вітчизняної війни.

На початку 1943 р., після того, як за безпосередньої координації Жукова було прорвано блокаду Ленінграда, йому було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. У 1944 році він отримав другу, а в 1945 р. - третю зірку Героя Радянського Союзу. Він був двічі за роки війни удостоєний найвищого для полководця ордена «Перемога».

Історично справедливо і глибоко символічно, що війська під його командуванням (1-й Білоруський фронт) в кінці війни наступали на головному - берлінському напрямку. Саме Жукову було доручено приймати беззастережну капітуляцію Німеччини в ніч з 8 на 9 травня 1945 р. А 24 червня 1945 маршал Жуков приймав на Червоній площі в Москві історичний Парад Перемоги.

Після закінчення війни доля славетного полководця складалася непросто. При Сталіні командував Одеським і Уральським ВО. При Хрущові Жуков - міністр оборони СРСР (1955-1957). Йому було вручено ще одну, четверту, «Золоту зірку». Однак Хрущов же і відправив Жукова у відставку.

13 листопада 1973 померла дружина Жукова - Галина Олександрівна. Після її смерті Жуков відчував себе все гірше; незабаром у нього стався інфаркт. У травні 1974 Жуков впав у кому. Через двадцять днів - 18 червня 1974 року - він помер, не приходячи до тями.

Всупереч останній волі Жукова про поховання в землі і незважаючи на прохання родини до вищого керівництва країни, тіло його було піддано кремації. Урна з його прахом похована в Кремлівській стіні на Червоній площі Москви.

Дивіться також

Проект розпочато телеканалом "Інтер" у березні 2014 року. Партнери проекту: