ОБПАЛЕНИЙ ВІЙНОЮ. АНАТОЛІЙ ПАПАНОВ

31 жовтня 2018 10:22
ОБПАЛЕНИЙ ВІЙНОЮ. АНАТОЛІЙ ПАПАНОВ

«Особисто я не став би називати війну школою. Нехай краще людина вчиться в інших навчальних закладах. Але все ж там я навчився цінувати Життя - не тільки своє, а те, що з великої літери. Все інше вже не таке й важливе...» А.Д. Папанов.

31 жовтня 1922 року народився талановитий і улюблений мільйонами глядачів радянський актор театру і кіно Анатолій Папанов.

 

Війна наклала свій відбиток на всіх, хто через неї пройшов. Фронтовиком був і Анатолій Дмитрович. Глядачі звикли бачити його на екранах в комедійному амплуа, а сам він вважав ці ролі невдалими і міг бути собою тільки в фільмах про війну. Близькі артиста говорили, що воєнні роки вплинули на все його життя.

З самого дитинства він марив кінематографом і театром, і весь свій вільний час проводив у Будинку культури, де показували фільми, концерти і спектаклі. З восьмого класу Папанов почав займатися в драмгуртку, і після того, як влаштувався на роботу на шарикопідшипниковий завод, не залишив своїх захоплень - брав участь в постановках заводської театральної студії і іноді знімався у масовках на «Мосфільмі», мріючи про те, що хтось з режисерів зверне на нього увагу і запропонує хоча б епізодичну роль. Але тоді його мріям не судилося здійснитися. У 1940 р. Папанова забрали в армію, а незабаром почалася війна.

У перші ж дні Папанов вирушив на фронт. Тоді він не бачив іншого вибору: «Я, як і більшість моїх ровесників, вірив в перемогу, жив цією вірою, відчував ненависть до ворога. Переді мною був приклад Павки Корчагіна, Чапаєва, героїв переглянутих фільмів «Семеро сміливих» і «Ми з Кронштадта».

Анатолій Папанов командував зенітною батареєю. У 1942 р. він опинився на Південно-Західному фронті. Німці тоді розгорнули на цьому напрямку контрнаступ, і радянським військам довелося відступати до Сталінграда. Пізніше він згадував про ці страшні дні: «Як можна забути про двогодинний бій, який забрав життя двадцяти дев'яти чоловік з сорока двох? Ми мріяли, будували плани, сперечалися, проте більшість товаришів загинули на моїх очах... Досі ясно бачу, як впав мій друг Алік. Він хотів стати кінооператором, навчався у ВДІКу, але не став... З тих, що вижили, сформували новий полк - і знову в ті ж місця, і знову бій... Я бачив, як люди після бою абсолютно змінювалися. Бачив, як за одну ніч сивіли. Раніше думав, це літературний прийом, виявилося - прийом війни... Кажуть, що людина може звикнути до всього. Я в цьому не впевнений. До щоденних втрат я звикнути так і не зумів. І час все це не пом'якшує в пам'яті... ».

В один із днів поруч з Папановим розірвався снаряд. Один з осколків потрапив йому в ногу. Поранення виявилося важким, майже півроку боєць провів у госпіталі, довелося ампутувати три пальці, через що він отримав третю групу інвалідності. Анатолій Дмитрович розповідав: «Вибух, далі не пам'ятаю нічого... Отямився лише в госпіталі. Дізнався, що всі, хто знаходився поруч, загинули. Мене засипало землею, підоспілі солдати відрили... Після поранення я вже не зміг повернутися на фронт. Комісували, і ніякі мої протести і прохання не допомогли - комісія визнала мене непридатним до військової служби».

Восени 1942 р. Папанова комісували і він повернувся до Москви. Відразу ж подав документи до ГІТІСу, і хоча у приймальні комісії були сумніви щодо того, чи зможе він самостійно ходити, його прийняли на акторський факультет. Тільки до кінця четвертого курсу він зміг пересуватися без палиці, і на держіспиті грав у двох спектаклях. Однак довгий час в театрі Папанов залишався незатребуваним, отримуючи лише епізодичні ролі. Тільки в середині 1950-х рр. на нього, нарешті, звернули увагу і театральні, і кінорежисери.

Анатолій Папанов вважав, що залишатися собою справжнім йому вдавалося тільки в фільмах про війну. Однією з найкращих своїх робіт він називав роль генерала Серпіліна у фільмі «Живі і мертві», хоча довго не давав згоди на зйомки: «Який з мене генерал? Що ви, не можу я...».

Тема війни завжди залишалася для нього найсерйознішою і хвилюючою: «Особисто я не став би називати війну школою. Нехай краще людина вчиться в інших навчальних закладах. Але все ж там я навчився цінувати Життя - не тільки своє, а те, що з великої літери... Але там же я бачив і пізнав інше. Величезну силу духу, граничну самовідданість, велику солдатську дружбу. Людина випробовувалася за найбільшим рахунком, йшов жорстокий відбір, і для фронтовика немислимо було не поділитися з товаришем останнім шматком, останнім куривом. Може, це дрібниці, але як передати те святе почуття братерства - не знаю, адже я актор, а не письменник, мені легше показати, ніж сказати».

Кінострічка «Холодне літо 53-го» стала останньою в житті великого актора. 1987 року Анатолій Папанов помер від зупинки серця...

Дивіться також

Проект розпочато телеканалом "Інтер" у березні 2014 року. Партнери проекту: