Наш полк

Стречен Іван

25 апреля 2014 13:8
Стречен Іван

Усі Стречени – хлібороби з діда-прадіда. Вони могли збудувати все на світі своїми руками, ростили хліб і дітей, доглядали худобу, шили, пряли, куховарили, вишивали, любили гарну пісню і знали смак влучного слова. Але якщо треба було взяти до рук зброю, щоб стати на захист роду, землі своєї , вони так само вправно воювали, як колись у полі жали чи сокирою дерево тесали.

Мій прапрадідусь Павло по татовій лінії (нар. 1895р.) служив ще в царській армії, воював на фронтах I Світової війни, зазнав гіркоти австрійського полону (три роки пробув у полоні), зумів досконало вивчити за цей час німецьку мову. А загинув у роки  Великої Вітчизняної. Фашисти, коли прийшли в село Перевісся, запропонували йому стати до них на службу -  бути перекладачем, та він навідріз відмовився. За непокору німецьким новим порядкам фашисти його розстріляли. Ішов тоді дідусеві  48 рік.

Був він надзвичайно розумним, врівноваженим , чесним і порядним, мав освіту вчителя, тому ще за часів Польщі його призначили солтисом села Перевісся Турійського району. На цю посаду, звісно, будь-кого не брали.

Мій прадідусь Іван воював ще на польсько-німецькій війні (збереглося навіть його фото у формі вояка Війська Польського), а потім громив фашистів у рядах Радянської Армії. У пам’яті мого тата закарбувалося те, що дідусь не любив розповідати про війну, мовляв, ті знання вам не потрібні. Лише якісь уривки  з тих подій його життя дійшли до мене. Але дідусеві нагороди, що свято зберігаються в нашій родині як найдорожчі реліквії, красномовно свідчать про його бойові заслуги перед Вітчизною. Це – орден  Великої Вітчизняної війни III і II ступенів, медаль «За відвагу», медаль 50 літ вооружонним силам СССР. Такі бойові нагороди справді щедро омивалися солдатською кров’ю.

Ще один мій прадідусь (брат прабабусі Марії) теж пройшов через горнило Другої світової війни, був на фронті із 1944р. (йому тоді було лише 22 роки). Воював на I Білоруському фронті, був кулеметником. А помер від тяжких ран 25 березня 1945 року, коли Радянська Армія переможним маршем ішла на штурм Берліна. Похований він у старому районі німецького міста Нейсе. Таку інформацію мій тато знайшов у військовому архіві.

А в рідному Перевіссі родичі встановили йому пам’ятник на сільському кладовищі. Є у нас із татусем мрія – побувати на його справжній могилі і завезти туди грудочку рідної землі з України…

Інна Стречен

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: