Наш полк

Халупняк Мефодій Кузьмич

22 апреля 2015 13:20
Халупняк Мефодій Кузьмич

9 травня ми вже 70 раз відзначимо велике свято для всіх народів, які колись входили до країни Рад, з болем і сумом констатуючи, що все менше і менше залишається в живих тих, хто подарував нам мирне і щасливе життя,винісши на своїх плечах всі труднощі війни.

День Перемоги – це дійсно свято зі сльозами на очах, в тому числі і для нашої сім’ї також, адже кожен третій воїн, що був призваний з України загинув, а кожен другий, що повернувся – поранений.

Мій дідусь, Мефодій Кузьмович Халупняк, був тим третім… В 1941 році, коли фашистська навала вдерлася до нашої землі, мій дідусь був призваний до лав захисників в перші дні війни. В рідному селі Кругляк він залишив стареньку матір, чотирьох донечок і вагітну дружину. Вже 6 серпня наш район був окупований, а 8 серпня моя бабуся народила синочка, якого назвали Ванею- це був мій батько.

Дідусь хоробро воював, наближаючи час звільнення України, а в окупації ріс його маленький синок, про якого він нічого не знав. В щасливому березні 1944 року Мефодій Кузьмович був в лавах тих, хто звільняв наш район. Йому дали коротеньке, на декілька годин, звільнення, щоб він міг побачити свою родину. Радості не було меж, адже батько і чоловік, про якого не було жодної звістки, завітав до рідної оселі живий і здоровий, з бойовими нагородами на грудях. Батько вперше притулив до грудей свого трирічного сина, такого маленького і беззахисного. Зустріч була занадто короткою і проводжали воїна всім селом, а він не випускав з рук синочка, ніби відчуваючи, що ця перша зустріч буде і останньою в його житті.

Гвардії сержант, помічник командира взводу 78 гвардійського стрілкового полку 25Гвардійської стрілкової дивізії, Халупняк Мефодій Кузьмович, загинув в бою 29 серпня 1944 року під румунським селом Гура-Альбешти, там і захоронений в братській могилі.

На далекій Україні заквилила пораненою чайкою старенька матір, завила -затужила вдова, рясними слізьми вкрилися дівочі личка чотирьох доньок, а малий Іван не розумів, чому всі плачуть. Тяжка вдовина доля дісталася моїй бабусі, Тетяні Ульяновні, але вона виростила, підняла на ноги п’ятеро дітей у той тяжкий повоєнний час, дочекалася десятерьох онуків. А доля до мого батька, яка була безжалісна з дитинства – така і залишилася: він помер від тяжкої хвороби в такому ж віці, в якому загинув його батько –в 42 роки. Тяжке сирітське дитинство і важка праця занадто рано звели його в могилу. Страшна війна важким танком пройшлася по долі всіх моїх рідних по батьківській лінії, перемоловши життя дідуся, скалічивши дитинство тіткам і батьку, не кажучи все про бабусю.

Тому свято Великої Перемоги святе для мене, моїх дітей і, сподіваюсь, буде для моїх внуків.

Вічна пам’ять всім загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни і низький уклін живим воїнам-переможцям, жінкам-вдовам, дітям- сиротам, що піднімали з руїн нашу державу.

Пам’ятаймо, кому ми завдячуєм своїм життям!

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: