Наш полк

Хитаенко Пётр Степанович

27 апреля 2021 15:55
Хитаенко Пётр Степанович

Родился(ась) : 28.06.1910

Получил воинское звание: Рядовой

Осінню 1941 року призвать багатьох не успіли, і я був знятий з учота може і через це. Призвали літом 1943 року, з Батурина направили в с. Дрімайловка ( в сторону Чернігова ). Об`явили ночью  і за день всіх призвали . Там була розсортіровка, частину забрали на Чернігов а остачу вернули назад, переночували в Батурині, а тоді на сборний пункт в лісничество в Мости, а тоді за Глухов. Оттуда уже на Запад на Новгород – Северскій , звідти на Гомель, за Гомелем – село Костюковка , там зайняли оборону. Я був бронебойщик з протівотанковим ружьєм. Я там заболів ( наїлись мерзлої картошки. Це вже було пізньою осінню. Лежав в хаті, а сінях – кінський гній. Я взяв залізний прут , поширяв – гуде. Одгребли – там доски , а під ними – бочка з житом. Ми набрали в мішки, пошли і нам жінки напекли пиріжків. Це, навєрно, хазяїн заховав, но його не було. Хата була пуста. Потім пішли дальше: на Пінські болота, на Жлобин ( Білорусія ) . Були в Барановичах, потім – Бобруйськ. Там були сильні бої. Тоді пішли на Брест. Перед Цим переходили Дніпро в селі Велика Зелена Роща і Мала Зелена Роща. Вже забув багато. Тут помню забрали зимову одежу, а видали літню. Ночью перейшли через Дніпро. Там за Дніпром якась невеличка річка. Брали її декілька раз. Це наша 108 стрілкова дивізія. Командующий фронтом – Рокосовський. Людей побитих було дуже багато. Буртами лежали і запах нехороший ішов.

Потім перейшли Буг, далі Нарев. Перший раз мене ранило літом 1944 года пулею, в цю ж ногу .

Був я тоді в 443 полку. Лежали в палатках. Це ранєніє щиталось легким. Лежав більше місяця. Дуже хотілось після виписки попасти в свою часть. Приїхали за нами , одщитали направо і сказали: «будете пулємьотчиками в 444 полку». Я просився до своїх назад – я ж не пулємьотчик. Сказали: «нічого – научишся.». Стояли на пополнєнії, десь у лісі, спали в бліндажах, йолками понакривали – аби сніг не сипався. Потім річка Нарев. Тут колотнеча була добра, одступали. Тут і стрівся з односельцем – М. Лопатою. Хто не всів відступити – побили. Там дівчата були молоді на кухні – побили. А потім дня через 2 ми його як жиманули, сказали: «буде наступлєніє під валом огня» Раніше було артилерія артпідготовку робить, а то – під валом. Бігли по йолкам де сапьори міни познімали, з криком «Ура» на німців – вони тікать. Ми з пулємьотив прикривали. Потім нас підняли. Ми рушили далі.

Дошли до Восточної Прусії . Я бачу дом, там уже були наші солдати, а німці ударили термітними снарядами. Люди горіли кругом мене. Рвонув снаряд – збило з ніг, на лиці була кров (там був осколок ). Я побіг далі. Тут рвонуло другий раз. Мене збило, як колком по нозі. Тут третій снаряд рвонув, я переліз в його воронку. Під мене підложили одежу зняту з німців. В роті пересохло, пить хочеться. Підбіг командир роти, каже : «Лежи, зараз заберем.». Но більше я його не бачив. Я лежав довго тут. Сестрички бігають – других забирають. Тоді вже наші прийшли і забрали. Було це 14 січня 1945 года у Восточній Пруссії. Це було сильне ранєніє. Спершу завезли нас в бліндажі, потім загрузили в автобус, привезли в Польшу. Як вивозили з Польші, то помню, станція Лохва чи Лохова. Тоді санітарним поїздом в евакуацію – і завезли в Горький. Там лежав і виписався десь в конці 1946 года.

Получил следующие награды:

Орден Красной звезды

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: