Наш полк

Постний Олексій Володимирович

18 апреля 2014 15:44
Постний Олексій Володимирович

Бути патріотом і захищати свою Батьківщину - це обов’язок кожного громадянина України. Виховання патріотизму, любові до своєї землі - це завдання батьків, громадськості, школи. Нам, сучасному поколінню, є ким і чим гордитися, є з кого брати приклад. В шкільному музеї протягом багатьох років зібрано цікавий і цінний матеріал про нашого земляка, Героя Радянського Союзу, Постного Олексія Володимировича.

Олексій Володимирович народився в селі Василівці Софіївського району Дніпропетровської області. Зараз наше село має красиву назву Запорізьке, бо за легендою тут проживали запорізькі козаки. А взагалі, село було утворено 1759 року. Належало воно пану Василю Енгельгарду, тому до 1954 року називалося Енгельгард-Василівка. В ось такому, овіяному легендами, селі і народився в 1910 році Олексій Постний. Його батько загинув від кулі білогвардійців, захищаючи молоду країну Рад. Десятирічним хлопчиком Олексій приїхав в Дніпропетровськ починати самостійне життя. В роки колективізації, комсомольцем він повернувся в рідне село Василівку Софіївського району. Потім служба в армії і робота в політвідділі. У 1936 році його обирають заступником секретаря Софіївського райкому комсомолу, а згодом - секретарем. У 1939 році Олексій Володимирович Постний був вдруге призваний до армії. Він брав участь у визволені Західної України і Західної Білорусії. Потім Олексій Постний у складі артилерійської частини потрапив на фінський фронт і був там до кінця бойових дій. У 1940 році він демобілізувався, повернувся у рідні місця і почав працювати в Софіївському райкомі партії.

В період Великої Вітчизняної війни Постний - на фронті. Спочатку політпрацівник, а потім командир артилерійського дивізіону. Він брав участь у багатьох тяжких оборонних боях 1941-1942 років. Громив німецьких загарбників під Орлом і на Курській дузі, на лівобережній Україні і на Дніпрі, в Молдавії, Румунії, Угорщині. 15 жовтня 1943 року артилерійський дивізіон, яким командував О.В. Постний, підійшов до Дніпра і одержав наказ разом з невеликим піхотним підрозділом форсувати річку і захопити правобережний плацдарм. Головне завдання полягало у відвертанні уваги противника з тим, щоб дати можливість головним силам дивізії з найменшими втратами форсувати Дніпро на другій дільниці. Коли виявилося, що перекинути гармати і піхоту на протилежний берег неможливо, Постний з групою зв’язківців і розвідників під вогнем противника сам переправився через Дніпро і з маленького "п’ятачка" на правому березі керував по радіо вогнем своїх гармат. Протягом дня противник декілька разів намагався скинути в ріку групу відважних. Та марними були його намагання. В ніч з 16 на 17 жовтня на плацдарм вдалося переправити декілька гармат і піхоту. Однак противник не припиняв атак, і артилеристам, як і раніше, тричі довелося в рукопашній сутичці відстоювати завойований у ворога плацдарм. В цей день гармати дивізіону підбили 2 танки, подавили 3 артилерійські і 4 мінометні батареї, 18 кулеметних точок, знищили до батальйону фашистської піхоти. В цей час головні сили дивізії успішно, майже без втрат, форсували Дніпро на іншій дільниці. В одному з районів Правобережної України наші війська зайняли важливу в тактичному відношенні висоту. Противник неодноразовими атаками намагався повернути її, кинув проти захисників висоти піхоту і танки. Протягом трьох годин дивізіон Постного вів на рівних бій за висоту, знищивши при цьому 17 танків противника. За зразкове виконання бойового завдання командування і виявлену при цьому доблесть, мужність і відвагу Указом Президія Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року Олексію Володимировичу Постному присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

28 листопада 1943 року визволено рідне село від фашистів. Звістка про те, що Постному присвоєне звання Героя, облетіла обпалене війною село. Але односельці не втратили почуття радості і чекали на свого Героя. За короткий проміжок часу перекрили дах хатини, де проживала мама Олексія. У 1944 році Олексій Постний побував у визволеному селі. На, жаль сестра Галина Андріївна Катрушенко не бачила свого брата, бо в цей час знаходилася в Німеччині. А потім життєва дорога солдата знову пролягла на фронт. "Йдемо на Мюнхен, мої артилеристи добряче б’ють фашистів... " - ці рядки з останнього його листа, датованого 11 квітня 1945 року. Чимало пройшов доріг, чимало виграв боїв легендарний наш земляк. І незадовго до Дня Перемоги - 12 квітня 1945 року - він виграв свій останній бій. Наш земляк у цей раз був смертельно поранений біля австрійського містечка Нойленбах.

Похований О.В. Постний в столиці Австрії, у Віденському парку. У місті Дніпропетровську проживають діти Героя: Віктор Олексійович та Лариса Олексіївна. В одному з листів до дружини майор Постний писав: "Фросю, дітей бережи. Це наше майбутнє, наше щастя..." Син Віктор народився 14 лютого 1941 року. Звичайно ж, він батька не пам’ятає. Але з розповідей мами, бабусі, рідних Віктор проніс через своє життя любов до батька. А дочка Лариса працювала в школі учителем і виховувала дітей бути чесними, сміливими, любити і поважати своїх батьків. В 2006 році діти Олексія Постного побували на могилі батька в Австрії. Своїми спогадами Лариса Олексіївна та Віктор Олексійович поділилися з учнями Запорізької школи. Особливо їх вразило те, що могила батька та інших радянських солдат упорядковані. Навколо могил посаджені квіти, зеленіє трава. Та особливо вражає чистота... Дійсно, Віденський парк став місцем, спокою загиблих воїнів. В селі Запорізькому свято зберігають односельчани пам’ять про О. Постного. В селі є вулиця Олексія Постного. Біля школи є пам’ятник - бронзовий бюст О. Постного.

Постний Олексій Володимирович – мій дідусь... Пам’ять про нього жива в наших серцях...

Соколовська Наталя Василівна

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: