Наш полк

Брати Ходюки

22 октября 2015 16:13
Брати Ходюки

В мальовничій місцевості, повз дорогу, що веде з Котовська до Рибниці, розляглося невеличке село Комарово. Жила там до війни велика і дружня родина Ходюків: десятеро дітей виховували Марія Іванівна та Тимофій Петрович. Радість панувала в домі, діти дорослішали, допомагали батькам. Життя вирувало, будувалися плани на майбутнє… Але всі надії і сподівання були перекреслені страшною звісткою: фашистська Німеччина віроломно напала на нашу Батьківщину.

Найпершим спорядила мати на фронт старшого сина Панфіла. Серце матері краялось від болю, очікуючи листів з фронту. Та не дочекалась, замість цього отримала «похоронку»: «Ваш син, комсомолець Панфіл Ходюк загинув смертю хоробрих у боях з фашистами.» Ще не висохли сльози горя і розпачу за втраченим Панфілом, як прийшов час проводжати на фронт ще чотирьох синів: Кіндрата, Дмитра, Григорія і Семена. Тамуючи біль розлуки, мати благословила своїх синів на ратний подвиг. І почалися сумні будні, наповнені очікуванням звістки від синів-воїнів. Потім почалася окупація…

Коли в березні 1944 радянські війська звільнили Комарово від загарбників, мати дізналася, що в боях за визволення міст і сіл нашої Батьківщини полягли ще три сини: Кіндрат, Дмитро і Григорій. Найменшому сину Тимофію на той час виповнилося всього 17 років. Щоб відплатити ненависним ворогам за смерть своїх братів, він також пішов на фронт. Мати, не стримуючи сліз, провела і його. З нетерпінням знову чекала листів вже від наймолодшого. Діждалася. Радістю засяяло материнське обличчя: син живий і здоровий, б'є фашистів і надіється на швидку Перемогу. Та на жаль, під час бою Тимофій отримав важкі поранення, довго лікувався в госпіталі. Повернувся додому весь понівечений кулями і осколками і невдовзі помер від отриманих бойових ран. З шести синів-фронтовиків живим залишився лише один - Семен. А п’ятеро віддали своє молоде життя, як і мільйони їхніх ровесників за те, щоб врятувати Батьківщину.

Панфіл - рядовий, стрілок, загинув на полі бою, Кіндрат - старшина, пропав безвісті в серпні 1944 року, Дмитро - стрілок 283-го гвардійського стрілкового полку, загинув 07.02.1945 р. в селі Кінітц, в Німеччині, Григорій - танкіст 51-ої танкової бригади, загинув 13.01.1945 р. в Польщі, Тимофій - помер від поранень. А мати, затамувавши біль втрати, з тугою щовесни супроводжувала поглядом журавлині ключі, вірячи, що душі її синів повертаються додому в цих журливих птахах. Давно вже немає в живих Марії Іванівни, але в Комарові до сьогодні пам’ятають і вшановують її материнський подвиг.

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: