Наш полк

Кравченко Сергій Трохимович та Ірина Трохимівна

3 мая 2014 15:31
Кравченко Сергій Трохимович та Ірина Трохимівна

Героїчна сім’я Кравченків ціною життя своїх синів наближувала Велику Перемогу. З сім’ї на війну пішло четверо: батько Кравченко Трохим Артемович та його діти — Ірина, Сергій та Василь. Повернулися лише двоє. Батька Трохима розстріляли румуни у вересні 1941 року, а син Василь пропав безвісти на Балтійському флоті.

КРАВЧЕНКО СЕРГІЙ ТРОХИМОВИЧ —

ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

     Кравченко Сергій Трохимович — Герой Радянського Союзу. Велика втрата і велика гордість нашої родини. Рідний брат моєї бабусі. Його і дідусем називати незвично — надто молодим він пішов з життя.

    Народився Сергій 26 жовтня 1925 року у с. Біляївка, нині місто Одеської області. Коли у 1941 році пролунала страшна звістка про початок війни, Сергій намагався піти на фронт, але у військкоматі йому відмовили — сказали, що його шістнадцяти років недостатньо для воїна. Коли румунські фашисти прорвалися через річку Дністер і намагалися захопити водоочисну станцію “Дністер” (яка і досі є єдиним джерелом водопостачання Одеси та Південного регіону Одеської області), все населення стало до боротьби, організувавши винищувальний батальйон, який допомагав бійцям Чапаєвської дивізії відбивати ворожі атаки. Сергій теж був серед бійців батальйону.

        7 квітня 1944 року благою звісткою пролунала новина про звільнення Біляївки радянськими військами. Тоді Сергія було призвано на фронт. І він пішов визволяти міста і села України, Білорусі, Польщі... Служив у складі                    117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії Першого Білоруського фронту.

         Брав участь у боях Великої Вітчизняної війни з липня 1944 року. З перших днів зарекомендував себе сміливим воїном. Особливо відзначився у ході  Люблін-Брестської наступальної операції.

         8-а гвардійська армія Першого Білоруського фронту, у складі якої служив автоматником 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії червоноармієць Сергій Кравченко, знаходячись на напрямку головного удару, 18 липня 1944 року прорвала оборону гітлерівців північніше Ковеля. У ході подальшого наступу вийшла до ріки Західний Буг.

          21 липня 1944 року Сергій першим переправився на правий берег річки Західний Буг та вогнем автомата відволік на себе увагу противника, що дозволило решті групи форсувати річку без втрат.

            При взятті міста Хелм під час атаки на висоту 220,0 Сергій знищив сімох  солдатів противника та ще трьох взяв у полон і встановив на вишині червоний стяг.

          28 липня радянські війська підійшли до Вісли.

        Йшли останні запеклі місяці війни. Живі свідки тих подій розповідають, що, усвідомлюючи свою неминучу поразку, фашисти скаженіли. Радянські війська сотнями, тисячами гинули. Нашим солдатам, як ніколи, потрібні були приклади героїзму, які б надихнули їх боротися до остаточної Перемоги. Такий приклад неодноразово показував у свої 18 років Сергій Кравченко.

       Вдень 1 серпня 1944 року Сергій Кравченко першим переплив Віслу біля населеного пункту Осемборув біля міста Магнушев у Польщі та з ходу вступив у бій. На першому ж будинку встановив прапор, який став дороговказом для інших солдатів. Все це було зроблено під кулеметним і мінометним вогнем.

      Почався наступ. На десант німці кинули автоматників і три самохідні гармати, що змусило щойно переправлену через Віслу стрілецьку роту, не витримавши натиску оборони, знов повернути до берега. І тоді Сергій відчайдушно кинувся з автоматом навперейми ворогам. Знищивши вогнем автомата групу гітлерівців, гранатами підбивши самохідку, він кількома хвилинами героїчних дій врятував становище, адже після цього рота перейшла в контратаку і закріпилася на плацдармі. Це був останній бій Сергія Кравченка, тому що поранений в обидві легені розривними кулями, він до кінця війни пролежав у госпіталі між життям і смертю.

      Коли лежав на шпитальному ліжку, надійшла звістка, що Президія Верховної Ради СРСР Указом від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу та геройство присвоїла Сергію Трохимовичу Кравченку звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі “Золота Зірка”.

             Нагороджений орденами Леніна, Слави 3-го ступеня, іншими медалями.

            Сергій повернувся до рідної Біляївки з важким пораненням у легені і не любив розповідати про свої героїчні вчинки, мовляв, лише виконував свій обов’язок. Його молодша сестра говорила: “Навіть словом не прохопиться про те, де був і як воював”. Тільки з нагородного листа біляївці довідались, чим заслужив Золоту Зірку Героя їх земляк. Лікарі шпиталю врятували Сергію життя, та з легенів не пощастило видалити усі осколки, які дванадцять років тривожили солдата і  не дали довго прожити в мирний час. Пішов з життя Сергій у свій тридцять перший день народження — 26 жовтня 1956 року.

             Набережна вулиця у Біляївці, де у невеличкому будинку під очеретом у 1925 році народився хлопчик, якому судилося стати Героєм Радянського Союзу... Щороку до 9 травня тут зацвітає надзвичайної краси бузок... І тепер вона зветься вулицею імені Сергія Кравченка...

 

КРАВЧЕНКО ІРИНА ТРОХИМІВНА

     Моя бабуся, Кравченко Ірина Трохимівна, рідна сестра Героя Радянського Союзу Сергія Трохимовича Кравченка, народилася 7 травня 1923 року у                              с. Біляївка, нині місто Одеської області.

       Коли почалася війна, Ірина, 17-річна дівчина, пішла до військкомату, щоб записатися на фронт. Але дівчину звідти випровадили, мовляв, мала ще воювати. Проте Ірина добилася свого — закінчила армійські курси медичних сестер — і на фронт. А фронт, ось він. Спочатку потрапила у батальйон винищувачів, де воював батько Ірини, Трохим Артемович. Коли наші почали відступати з Біляївки, донька і батько розлучились навіки, бо в ніч з 2 на 3 вересня 1941 року румуни замордували Трохима Артемовича.

     Ірина Трохимівна з 19 серпня 1941 року знаходилась у діючій армії —                 31-й стрілецький полк, 25-ї Чапаєвської дивізії, Приморської армії.

     Невисока, струнка, біляве волосся, немов легка хмаринка, оповивало її веснянкувате обличчя. Тендітна дівчина безстрашно рятувала з вогню війни поранених. Де найзапекліший бій, там завжди можна було зустріти санінструктора-евакуатора Іринку. З-під самісінького носа гітлерівців вона ухитрялась виносити поранених. Де повзком, де швидкими перебіжками, під зливою куль і завиванням мін, дівчина будь-що діставалася до пораненого, надавала допомогу, переносила у безпечне місце, втішала, а потім знову кидалась до іншого пораненого.

   Ірину поважали. Їй вірили. І, бувало, побачить поранений свого санінструктора й, зітхнувши полегшено, радо промовить:

-     Ти, Ірочко? Тоді житиму!

 

         За спритність і сміливість бійці прозвали її “Яструбком”.

         Ірина Трохимівна брала участь у боях за оборону Одеси та Севастополя.

         73 дні тримали героїчну оборону Одеси. Ірина витягувала з вогню поранених і відвозила в тил. Щодня робила по 5-6 ходок на поле бою. Оплакувала кожного бійця, який вмирав у неї на руках.

           250 днів обороняли Севастополь. Один за одним йшли на дно кораблі з нашими моряками. На хвилях гойдалися лише безкозирки. У безсилій люті дивилися на це бійці, а дівчата-медсестри просто плакали. З того відчаю і горя народжувався героїзм і безстрашність. Усе життя у Ірини Трохимівни були перед очима ті безкозирки на хвилях.

             Ірина Трохимівна нагороджена багатьма медалями. 9 травня було для неї Святим Днем. Пройшовши всю війну, Ірина Кравченко зберегла свої найкращі якості. Знайшла в собі сили жити далі, виховала чудового сина, мого батька. Працювала у геологорозвідці, а потім, майже 30 років, у Біляївському військкоматі.

            Ірини Трохимівни не стало 26 лютого 2008 року. Усміхнена дівчина на портреті — приклад людяності та сміливості... Жити, щоб пам’ятати —  пам’ятати, щоб жити...

 

З вдячністю та повагою

 

Дарія Кравченко

 

м. Біляївка Одеської області

 

телефон: 097-654-03-92

e-mail: dariya7247@gmail.com

 

Інформацію надіслала онука - Дарія Кравченко.

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: