Наш полк

Лисиченко Борис Тимофійович

2 мая 2014 5:50
Лисиченко Борис Тимофійович

Старший лейтенант, начальник штабу 

Старший лейтенант, начальник штабу 1-го дивізіону 173 гвардійського ордена Олександра Невського мінометного полку 52-ої гвардійської червонопрапорного ордена Кутузова ІІ ступеня стрілецької дивізії. Був нагороджений орденом «Отечественная война ІІ степени» (1944 р.), Орденом «Красное знамя» (1945 р.), Орденом «Отечественная война І степени» (1945 р.).

Ясний осінній день. Сонце. Ясне небо. Тепле повітря. Довкола все ще зелено. Ми на дачі. Мій двадцятитрьохлітній онук Віталій стоїть на даху кухні та пиляє всохле дерево. Навколо його стоять і «підстраховують» батько, дядько, мама та бабушка (тобто я). Дивлюся, милуюся, і раптом мені спадає думка: його дід Борис Тимофійович Лисиченко (мій чоловік) у двадцять два роки пройшов усю війну від початку до кінця, і не тільки пройшов сам, а й командував бійцями, відповідав за їхнє життя. Я могла б багато розповісти про достоїнства цієї людини, але краще хай скаже інший.

До двадцятої річниці Перемоги колишній однополчанин чоловіка О. С. Іщенко надіслав привітальну листівку до ювілею Перемоги: 

Уважаемый Борис Тимофеевич!

От всего сердца поздравляю Вас — активного участника Великой Отечественной войны, с 20-й годовщиной победы над немецко-фашистской Германией. Желаю Вам и Вашей семье доброго здоровья, большого личного счастья в жизни и славных успехов в труде на благо нашей любимой Родины. Пусть никогда больше не придется видеть и пережить то, что пришлось нам в годы тяжелой войны, пусть никогда наши дети не узнают, что такое война.

С искренним уважением к Вам, Ваш бывший однополчанин Ищенко Александр Сергеевич

7 мая 1965 года г. Гомель

Автор не пам’ятав точної адреси, тому додав до листівки листа із проханням знайти адресата й передати привітання командирові:

Уважаемый товарищ!

На днях празднуем мы 20-летие Победы над немецко-фашистской Германией. В этот знаменательный праздник мы вспоминаем товарищей, погибших в боях, а также товарищей и старших, оставшихся в живых, чьи имена остались в памяти на всю жизнь.

В моей памяти остался до сих пор мой командир, так как я тогда был рядовым солдатом. Это Лисиченко Борис Тимофеевич. Его я запомнил как доброго, чуткого, отзывчивого человека; даже слов не могу подобрать, чтобы высказать о нем все хорошее, что в нем было.

Несмотря на жесткость войны, сердце его не очерствело. Лисиченко Борис Тимофеевич был начальником штаба дивизиона в звании старшего лейтенанта. Я же был вторым вычислителем при штабе дивизиона. Думаю, что Борис Тимофеевич припомнят.

Закончили войну мы в Чехословакии. Расстались примерно в августе или сентябре 1945 года. И вот сейчас, в канун празднования 20-летия Победы над фашистской Германией, хочется от всей души поздравить хорошего человека, боевого командира Бориса Тимофеевича с Днем Победы. Правда, адреса у меня не записано, а так, сохранился в памяти его домашний адрес, поэтому точно не знаю, правильно ли я указываю адрес. Прошу меня простить, если что не так.

Я думаю, что Борис Тимофеевич где-нибудь служит в рядах наших доблестных Вооруженных сил, и если это письмо получит кто-нибудь из близких или родных, знающих адрес Бориса Тимофеевича, то прошу переслать поздравительную открытку ему.

С уважением, Александр Сергеевич Ищенко 7 мая 1965 г. У цей час Бориса Тимофійовича вже не було. Довідавшись про це, полковник Іщенко написав ще одного листа, у якому розповідав, що коли треба було йти на небезпечне завдання, то Борис Тимофійович сам ішов із бійцями. Автор листа писав, що вони, рядові бійці, ставилися до командира як до батька і тільки багато пізніше збагнули, що «батько» цей був усього на два роки старший за них.

У листі висловлюється думка, що Борис Тимофійович служить в армії. Та її автор навіть не підозрював, наскільки мирною й миролюбивою людиною був його командир, наскільки важким був для нього воєнний шлях: чоловік ніколи не розповідав про війну, хіба що про якісь дотичні до неї випадки. Коли я про щось розпитувала, він відповідав, що «це було не для спогадів».

Ті високі моральні якості, названі в листі, були властиві чоловікові упродовж усього життя. У Бориса Тимофійовича було розвинене чоловіче начало: від був добрим сином, дбайливим батьком, люблячим і шанобливим чоловіком. У спілкуванні з колегами був людиною товариською й доброзичливою, незалежно від службового становища: без запобігання перед начальством, без зверхності з підлеглими.

Юність Бориса Тимофійовича була не «опалена війною», а вся обгоріла у війні. Він пішов на фронт юнаком, якому щойно виповнилось вісімнадцять років, а повернувся зрілим воїном. Тому із його життя випали юнацькі розваги, ігри. 

Хворобу судин Борис Тимофійович отримав теж на війні. Розповідав, що повернувшись із армії, певний час ходив із паличкою. Ця хвороба відгукнулась йому пізніше. Він пішов із життя у сорок. Багато минуло років — ціле життя. Я відчувала невимовний біль втрати, коли так раптово не стало мого Бориса. Але він залишив мені двох прекрасних синів, залишив свою любов, теплий погляд, які й досі зігрівають мене.

Інформацію надіслала дружина, доктор філологічних наук, професор - Лідія Андріївна Лисиченко

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: