ВДЯЧНІСТЬ ПОКОЛІНЬ

19 апреля 2014 11:41
ВДЯЧНІСТЬ ПОКОЛІНЬ

У житті кожної людини і кожної родини є моменти або події, які так або інакше впливають на подальше життя. І те, як ми ставимося до цього зараз — в подальшому обов’язково нам відгукнеться. Саме у таких випадках і згадується «Золоте правило відносин між людьми»: стався до людей так, як би ти хотів щоб вони ставилися до тебе. І одвічне: «Все, що ви робите для когось, повернеться і до вас, як бумеранг». От і хочеться про це нагадати сучасній молоді, бо життя одне і швидкоплинне. Не чекайте вдячності відразу, бо інколи не вистачає на це всього життя. Вона обов’язково повернеться , можливо вже до ваших дітей та онуків. 

Але є події, які змінюють життя кардинально. І лише тоді розумієш, що без них «тоді» — «зараз» могло б і не бути. Наприклад, нас!

Ось уявіть собі: 1943 рік, початок осені. Місто «кишить» німцями і постійно тривають бої. Постріли гармат, кулеметів, автоматів не замовкають ні на хвилину. Постійно летять снаряди і вся земля «покоцана» ямами. В небі над містом кружляють літаки: то наші, то німецькі...йде повітряний бій. Люди ховаються по сараях, тікають у ліси. Холодно, сиро, вже починаються перші заморозки. Через стрілянину, що триває, здавалося, вічно, через хмари диму від вибухів не чути і не видно нічого. Здавалося, що навіть птахи, в роки окупації нашого міста, боялися співати.

І ось, серед всього цього жахіття, на світ вирішила з’явитися дівчинка. В окупованому, майже вже два роки, місті мова про пологовий будинок і не йшла. А ще у цей саме час по цій вулиці їде колона з німецькими солдатами і розстрілює все на своєму шляху. Квартирантка жінки, Бондаренко Варвара, акушерка за фахом, вирішує приймати пологи в самому спокійному на той період місці — у льосі (погребі).

Ця історія не просто розповідь. Жінка, яка до речі вперше в свої 42 роки народжувала, моя прабабуся Антоніна. А дівчинка, якій так хотілося якомога скоріше побачити цей світ, моя бабуся Надія. Тож і виходить - якби тоді не допомога баби Варі - чи жили б на світі зараз я з братом?!

Народилася моя бабуся 6 вересня 1943 року, до речі, перша в нашому районі, і це навіть підтверджує її свідоцтво про народження під № 1. Та є в цій історії ще одна цікава деталь: моя бабуся мала б інше ім’я, як того хотіла її мати (тобто моя прабабуся Антоніна), але люди, які прийшли реєструвати своїх тільки що народжених дітей, дуже просили назвати дівчинку Надією, сподіваючись на краще життя, на перемогу, на світле майбутнє. Ось така історія!

Ну, а бабуся Варя — акушерка померла у 60-х роках, та з самого дитинства ми з братом знаємо від нашої мами про наказ її бабусі: « Біля цієї могилки ви будете прибирати завжди!» Так і виконуємо: вже четверте покоління нашої родини з вдячністю її доглядає, хоча нашої прабабусі не має в живих вже 25-ть років.

Та й у баби Варі, окрім нас, більше нікого немає.

Дякуємо за життя!

(Губська Анастасія)

Смотрите также

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: