Зірки концерту "Перемога. Одна на всіх" – про своїх рідних-фронтовиків

9 травня 2017 9:26

9 травня о 20:30 телеканал "Інтер" традиційно порадує своїх глядачів – і особливо ветеранів – великим святковим концертом "Перемога. Одна на всіх". Популярні артисти виконають улюблені, зворушливі і душевні воєнні пісні. Напевно, це ті пісні, які завжди будуть зі сльозами на очах... Адже та кривава війна увійшла в кожний дім в нашій країні. В історії кожної сім'ї є ті, хто пішов на фронт, і хто не повернувся додому. У зоряних учасників також є свої сімейні історії, пам'ятні фотографії рідних-фронтовиків в альбомі і своє ставлення до свята великої Перемоги.

Андрій Доманський

Для мене День Перемоги – особливий день. Це ж історія моєї родини, історія практично кожної сім'ї в нашій Україні. Не можна забувати про те, що зробили для нас наші діди і прадіди.

9 травня народився мій старший син. І коли ми збираємося на його день народження, то перший тост завжди п'ємо за Перемогу, це означає – і за мого діда, який загинув за те, щоб мій син міг святкувати свої дні народження.

Мій дід Павло загинув практично в тому ж віці, в якому зараз мій старший син. І людина лишилася  життя, найсвятішого і найціннішого, що є на землі. Для чого все це було? Я категорично проти того, щоб історія переписувалася. Звісно, можна на неї подивитися під іншим кутом, більш критичним поглядом. Але не можна нівелювати, не можна множити на нуль цивільні і військові подвиги людей, які залишили своє життя, своє здоров'я у Великій Вітчизняній.

Ірина Білик

Я багато років поспіль виступаю на концерті телеканалу "Інтер", присвяченому Дню Перемоги. Воєнні пісні – особливі. Кілька років тому я заспівала "Катюшу" – і відео мого виступу під цю пісню в YouTube набрало мільйони переглядів, причому його дивляться люди з різних країн і континентів: Америки, Канади, Австралії, Європи. Цього року я вибрала пісню "Фронтові подруги". Мені вона здалася цікавою тим, що жіноча дружба на фронті ставала ще міцніше. Хотілося тим, нині живим жінкам-ветеранам, які сиділи в залі, які будуть дивитися концерт по телевізору, нагадати про те, як вони воювали і дружили. Я впевнена, що в душі вони залишаються такими ж веселими молодими дівчатами. І, звісно ж, кожній хочеться повернутися в свою молодість, нехай це була і фронтова молодість.

Мої родичі теж воювали. Мій дядько Петро, брат моєї мами, мав високе звання, у нього багато медалей. А мій дідусь був полоненим у німецькому концтаборі. Коли я була маленькою, бабуся розповідала, що йому там вибили всі зуби. Іна мене, на маленьку дитину, це справило величезне враження. Я вже тоді розуміла, який жах – ця війна.

Олег Винник

Мій дід Григорій пройшов війну. Прожив він усе своє життя в Санкт-Петербурзі, і я з ним тільки листувався, я ще був маленьким. Так і не встиг його побачити. Але залишилася фотографія, слава Богу, з якою я в фіналі концерту "Перемога. Одна на всіх" вийду на сцену. З кожним роком ветеранів тієї війни стає менше і менше. Це важко прийняти, з цим складно змиритися. Але поки вони є, ці люди, ми повинні з великою вдячністю до них ставитися і з величезною відповідальністю. Так, щоб нам потім не було соромно за себе.

Анастасія Даугуле

Два моїх діда воювали. Один був сапером. Йому відірвало фаланги пальців на обох руках при розмінуванні, численні осколки снарядів видаляли вже після війни, рани давали про себе знати десятки років. Інший дід, покликаний буквально в перші дні війни, дійшов до Берліна, нагороджений орденом Червоної Зірки.

Коли спілкуєшся з ветеранами війни, швидкість часу відчувається просто приголомшливо. І це дуже щемливе відчуття. Коли ти розумієш, що треба цінувати кожного, буквально кожного свідка тих подій. Їм зараз по 95-96-97 і більше років. Це фантастичні свідки епохи. І те, що нашій всій творчій команді вдалося зафіксувати їх спогади у книзі "Люди Перемоги. Будемо жити!", що ми можемо привітати їх і поспілкуватися з ними ще раз, – це безцінне. Вони такі молоді, вони іноді задерикуватіші наших сучасників – за жадобою до життя, енергією, по  внутрішньому стрижню, який не у всіх зараз присутній. А у них є. І я у них вчуся. Бажаю їм нескінченного здоров'я! Це саме головне для них зараз. Ну і, звісно, наше тепло, наша повага.

EL Кравчук

У моїй родині ставлення до ветеранів завжди було дуже поважне. У Великої Вітчизняної воював мій дідусь Сергій Володимирович. Він пройшов війну з 1941-го по 45-й рік, дійшов до самого Берліна. Він був кочегаром на паровозі. Шалено важка робота! Я, на жаль, його ніколи не бачив: він досить рано помер. Але пам'ять про нього – завжди в моєму серці. Я дуже ним пишаюся і вийду з його портретом у фіналі концерту "Перемога. Одна на всіх".

Крім того, сестра моєї бабусі у війну була медсестрою у партизанському загоні на Чернігівщині. Вона дуже часто приїжджала до Києва на зустрічі ветеранів, іноді брала і мене з собою. І це було так зворушливо! Важливо усвідомлювати, що все наша життя буде важити менше, ніж їхні долі. Я, звісно, людина сучасна, я патріот України. Я вважаю, що потрібно шанобливо ставитися до  всіх ветеранів. Це – покоління, яке я не маю права оцінювати взагалі. Ми можемо тільки просто любити, поважати і схилятися.

Сергій Гладир

Про війну мені ані бабуся, ані дідусь особливо не розповідали. І я тільки зараз, напевно, розумію, чому... Я згадую слова діда, який, коли ми скаржилися на життя, говорив: "Не ви бачили смаленого вовка!" Знаю, що він був у полоні, що у нього було поранення, воював. Мені подобаються всі воєнні пісні, всі воєнні фільми. За те, що там є приклад мужності. Я б взагалі дітям – без всякої політики, без нав'язування – просто показував би ці фільми, аби вони бачили, як чоловіки повинні себе вести, якими вони повинні бути.

Freedom Jazz

У всіх у нас є дідусі і прадіди, бабусі і прабабусі, які пройшли війну. Звісно, для нас це дуже зворушливе, близьке свято, таке... на нерві. Тому що все це – про наші сім'ї. Співати ці пісні і говорити про ті події сьогодні дуже боляче, так як вони перегукуються з тим, що відбувається в Україні сьогодні.

Олег Карамазов

День Перемоги – це для мене святе. У мене обидва діди воювали. Дід Микола з Полтавської області воював з першого дня. А дід Василь з Дніпропетровської області пішов на війну в 1942-му. Обидва отримали важкі поранення. Коли я був зовсім маленьким, бачив їх бойові шрами і намагався розпитувати про війну. Але вони не любили розповідати про той страшний час.

Ми повинні знати свою реальну історію. Ту, яку пережила наша країна, наші люди, наші з вами рідні, яких ми зараз згадуємо. Людина без свого роду – це не людина. Те, що робить телеканал "Інтер" у ці досить складні, навіть трагічні для України роки, – це дуже важливо. Це правда, яку ми повинні зберегти. Тому для мене велика честь брати участь у концерті до Дня Перемоги, 9 Травня нести портрети своїх дідів в акції "Ніхто не забутий, ніщо не забуте".

9 Травня о 20:30 на "Інтері" – великий святковий концерт "Перемога. Одна на всіх"

Дивіться також
У селищі Гатне відбулося перепоховання останків ста десяти воїнів Великої вітчизняної війни
9 травня 2017 7:43
реклама
Проект в соц. мережах

Проект розпочато телеканалом "Інтер" у березні 2014 року. Партнери проекту: