Наш полк

Сосімович Анатолій Семенович

15 мая 2015 23:33
Сосімович Анатолій Семенович

звання: старший сержант

Народився він у 1922 році в родині залізничників. Він рано втратив батьків і вимушений був працювати. При цьому він ще й навчався у школі на відмінно. Коли він закінчив школу, його викликали до військомату та запропонували навчатися у льотному училищі під містом Саратов. Після закінчення його направили до льотної частини під Києвом, де від зустрів війну. Літати йому довелося на важкому бомбардувальнику,- ”Радистом - стрільцем”.

Одного разу трапився смішний випадок. Був черговий бій, і в радянського бомбардувальника закінчився боєзапас. Коли пілот німецького винищувача побачив, що наші вже не стріляють, то підлетів до хвоста бомбардувальника, де і знаходилась кабіна стрільця, в якій був мій дідусь. Німець почав показувати образливі жести. Тоді дідусь відкрив віконце і кинув банку з рибною консервую. Німецький льотчик не зрозумів чим в нього кинули, думав що гранатою, і різко відвернув літак в сторону, що врізався в інший ворожий літак. Обидва літака вибухнули і впали. За це дідусь був нагороджений медаллю ”За відвагу”.

Орден  “Червоної зірки” він отримав за те, що посадив самостійно літак, в той час коли весь екіпаж загинув. 

Дідусь воював під містом Сталінград і під містом Курськ.

Останній бій його був на Курській дузі. В одному з боїв їх літак підбили та в повітрі він вибухнув. Але дідусь залишився живий, хоча йому відірвало ногу і пошкодило осколками іншу. Німці коли побачили криваве тіло, навіть не захотіли витрачати на нього патрони. А отямився дідусь тільки у шпиталі. Ті, хто бачив як літак вибухнув, повідомили про загибель екіпажу.

До теперішнього часу на Курській дузі є братська могила, на якій написали прізвища всього екіпажу та мого дідуся. Але він прожив ще до 76 років та кожен рік в День Перемоги їздив на могилу до своїх друзів.

Інформацію надіслали родичі Анатолія Семеновича

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: