Наш полк

Аношкін Микола Дем'янович

15 апреля 2018 23:53
Аношкін Микола Дем'янович

Дізнавшись про проект телеканалу "Інтер", я написала вірш-посвяту моєму прадідусю Аношкіну Миколі Дем'яновичу та твір про його коротке, але героїчне життя.

Війна... Серце стискається від болю, коли чуєш це слово. Ось уже 68 років минає з того часу, як відгриміли залпи салюту на честь Перемоги над лютим ворогом у Великій Вітчизняній війні. Але чим більше часу проходить, тим глибше й повніше розкривається перед усім світом титанічний подвиг народу, який дав відсіч агресору, який показав безприкладні зразки мужності, стійкості та героїзму.

Жорстокий і кривавий шлях пройшли наші солдати, щоб День Перемоги настав. В ім’я миру та щастя Вітчизни йшли на смерть її вірні дочки і сини, проявляли відвагу та стійкість, аби рідна земля не була пригноблена фашистами.

Уже в перші дні священної битви відбувалася мобілізація солдатів на фронт.

У ряди захисників стали і новоукраїнці, мої земляки. Серед них – мій прадід Аношкін Микола Дем’янович, і його рідні брати Аношкін Іван Дем’янович та Аношкін Петро Дем’янович, котрі 24 червня 1941 року разом з односельцями узяли до рук зброю, щоб вигнати ненависного ворога й відстояти честь і незалежність Батьківщини.

Та доля розпорядилася так, що недовгим був бойовий шлях мого прадіда: він – кулеметник, загинув, героїчно обороняючи Одесу в грудні 1941 року.

Прабабуся, що залишилася вдовою з трьома маленькими дітьми, отримала «похоронку»: пропав безвісти. Уже після закінчення Великої Вітчизняної війни бойовий товариш Аношкіна Миколи Дем’яновича, який воював разом з ним, розповів про героїчний подвиг мого прадіда...

Схилимо ж голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя в ім’я врятування рідної землі. Вклонімося ратному подвигу захисників Вітчизни! Пам’ятаймо: безсмертя героя – це й безсмертя того народу, який породив, дав крила для польоту своєму сину чи доньці. Серед тисяч звитяжців Великої Вітчизняної війни – Аношкін Микола Дем’янович –

Мій дід – герой

Війна не стукала у двері,
Зненацька увірвалася в наш дім.
За спинами її росли пустелі,
Від сіл лишався тільки попіл й дим.
На кожнім кроці смерть чекала.
Ходила по слідах, мов тінь.
В руках німецьких автомат тримала,
І постріли лунали, наче грім.
Війна не обминула жодну хату,
Залишила свій слід в моїй родині.
Іван Аношкін з рідним братом
Присягу склали на вірність Батьківщині.
Сміливо йшов в атаку мінометник,
Його не залякали люті кулі ворогів.
А рідний брат – Микола – був кулеметник.
Фашиста вигнать кожен з них хотів.
Бій за Одесу, бій без страху смерті.
Мій дід Микола оборону там тримав.
І не помітив в метушливій круговерті,
Що відступу до моря вже нема.
І все життя перед очима:
Родина, друзі, рідне місто і... війна.
Героєм повернувсі б він додому
Та... куля ворога – і долі однієї вже нема.
На горбик тихо він схилився,
Із рани полилася свіжа кров.
Тремтячою рукою за серце ухопився,
І згадував свою сім’ю все знов і знов.
Тих, що на фото ніжно усміхались:
Дружину, доньку, двох синів.
Сім’я його з війни не дочекалась,
Бо за Одесу героїчно він поліг...

О! Скільки доль людських війна переламала.
Скільки невинних душ залишило цей світ!
Історія жорстокішої битви ще не знала.
Про це завжди нам пам’ятати слід.
Багато на землі є обелісків,
Вкарбовані героїв наших імена.
Вклонімось, люди, низько-низько.
Це слід, який залишила війна.

Проект начат телеканалом "Интер" в марте 2014 года. Партнеры проекта: